Чому кожен з нас має розуміти тих, хто виходить з полону?

Перебування в полоні — це один із найекстремальніших і психотравмуючих досвідів, який глибоко впливає на людину на всіх рівнях: емоційному, когнітивному, тілесному і духовному.

Готуюсь до майстер-класу і знайшов цитати звільнених з полону, які дуже багато говорять про те, як важливо, щоб суспільство розуміло цей процес.

Ось 3 цитати

Валерія «Нава» Суботіна

Перші дні після виходу з полону нерви оголені, почуття дуже справжні. Ти виходиш, до тебе приходять люди і починають тебе жаліти. Чому? Ну, нічого собі, я пережила «Азовсталь», і не просто пережила, а робила там роботу, і це дуже класно. Потім я пережила полон, доволі успішно, якщо можна так говорити, гідно. Тебе починають жаліти, а ти думаєш: а чому ніхто не дивується, не говорить тобі про те, яка ти крута насправді. Які ви круті, дівчата.

Люди часто роблять з тебе якийсь образ, ідеалізують: «От ти супержінка!», а ні чорта ти не супер жінка, просто попала в такі обставини й обрала боротися, не впасти, не вмерти, а продовжити боротьбу. Це – вибір.

Будь-хто так може. Ми – такі ж цивільні люди. У більшості з моїх посестер і побратимів немає військових професій. Звичайні люди, які виконували свою роботу, а потім почалася війна.

Це не якісь ідеальні люди, не супервоїни, це люди, які зробили вибір, і ви теж його можете зробити. Бути не жертвою, бути хижаком, бути тим, хто захищає свою род

ину.

Друга, медикиня 36-ї окремої бригади морської піхоти ВМС ЗСУ Галина Федишин

Звичайно, відновлення після полону - це складно. Ти тривалий час перебуваєш без нормального спілкування, без нормального харчування, довгий період перебуваєш у дуже поганих умовах. І, звичайно, психологічно, я думаю, що цей період ще не закінчився, ще триває. Це неможливо пройти за місяць-два, чи навіть за півроку. Це такий відбиток, який залишається на все життя.
І, думаю, мене зрозуміють всі військовополонені, які повернулися додому.
Але велике значення має те, як тебе підтримують близькі, рідні, і взагалі як буде відбуватись цей період адаптації. Мені пощастило, в мене багато однодумців, в мене багато друзів, які вже повернулися з полону, і в нас є спільні теми, які ми можемо обговорити, - ті, які не можемо обговорити з іншими - з сім'єю, з психологами.
В нас є
І в цьому плані ми підтримуємо одне одного. Тобто це основне, що ми тримаємося одне за одного і одне одного підтрим

уємо.


Ігор Козловський (1954 - 2023), український учений, релігієзнавець, кандидат історичних наук, письменник, громадський діяч

Згодом мені на голову наділи мішок і повели кудись. «Вас никогда не пытали?» Мене били струмом, душили, підвішували, ламали кістки. І я при цьому нічого не бачив. Лише голоси й біль, що заполонив усе тіло. [...]

Але в якийсь момент зловив себе на думці, що всміхаюся. Тому що більше не боюся померти. Це означало, що вони мене вже не дістануть. Це перша думка. А друга, що я буду жити, а не виживати. Бо не боюся піти назавжди.

Я буду тут і зараз, гідно переживатиму цей досвід і любитиму. У мене є сенси любові. До рідних і близьких, до життя, до Батьківщини.
Я часто повторюю фразу: «Я боржник любові». Це не просто слова, це внутрішні переживання. Я повинен жити, щоб віддавати сво

ю любов.

Якщо хочете глибше навчитись як взаємодіяти і підтримувати - я буду проводити майстер-клас на цю тему.
19 серпня. 19:00
запис буде.

реєстрація тут: https://forms.gle/1WJ2QbkQRy45P4hn6

Всі матеріали, якими я ділюсь ці 2 тижні на каналі можна знайти за хештегом #Полон
Якщо це корисно — поставте �� або + в коментарях
@bagnenkoPsy