Чому путін рано чи пізно програє або книга «Айхман в Єрусалимі».
Моє читання вихідних замість споглядання світового маскараду легитимізації зла.
Мене дуже злить весь цей світовий маскарад на Алясці з легитимізації кривавого вбивці з червоною доріжкою і винищувачами, які супроводжують його літак.
Легітимізація зла досягла такого рівня, що після років вбивств головного злодія світу шанують, тиснуть руку і бахваляться перед ним.
У мене свій спосіб дивитись на це.
Я вивчаю історію і також Святе Письмо.
Ось ця книга давно лежала у мене і чекала свого часу.
«Айхман в Єрусалимі» - це книга, яка стояла на полиці і дивилась на мене, а сьогодні зранку я подивився на неї.
Зараз є спокійна злість на те, що відбувається - і історія це те, що підтримує віру в те, що рано чи пізно зло буде назване злом і покаране. В першу чергу, людьми, які можуть взяти на себе таку відповідальність.
Книга Ганни Арендт «Айхман в Єрусалимі: звіт про банальність зла» (1963) — це одна з найвідоміших праць ХХ століття. Вона написана після того, як Арендт, філософиня та політична мислителька, відвідала суд над нацистським воєнним злочинцем Адольфом Айхманом у Єрусалимі 1961 року.
Адольф Айхман — німецький офіцер, співробітник гестапо, завідувач відділу гестапо IV-B-4, який відповідав за «остаточне вирішення єврейського питання».
Він зміг перепрпавитись в Аргентину після закінчення 2 Світової війни. 1948 року разом із трьома іншими есесівцями «пацючою стежкою» перетнув австрійсько-італійський кордон в Альпах і дістався Генуї, а далі в Аргентину.
І прожив там аж до 1960 року, коли його викрали співробітники Моссаду прямо на вулиці Буенос-Айресу.
Чесно кажучи, такі матеріали зараз підтримують.
Я ще в процесі читання. В книзі детально описаний шлях самого Айхмана і його становлення.
Мене дуже зачепив момент Ванзейської конференції. Це місце, де були всі найбільші гестапівці (окрім Гітлера, всілякі Мюллери і Гайдрихи), і вони координували питання Остаточного Розв’язання. Усі присутні обговорювали з надзвичайним ентузіазмом смерть мільйонів євреїв. Вперше Айхман потрапив в одну компанію з такими «поважними особами», сам він був явно нижчим за всіх присутніх, також він відповідав за стенограму зустрічі.
Сам Айхман написав потім в поясненнях: «Тієї миті я пізнав щось схоже на відчуття Понтія Пілата, бо відчув себе вільним від будь-якої вини.»
Виділю дві речі:
Постать Айхмана: на відміну від очікуваного образу "демона" чи "монстра", Арендт побачила в ньому звичайну людину, яка бездумно виконувала накази та діяла в рамках бюрократичної машини.
Концепт "банальності зла": головний висновок книги - найбільші злочини можуть здійснюватися не патологічними садистами, а "звичайними людьми", які відмовилися мислити самостійно й критично.
Книга сильна. Хоча і читати таке непросто, але водночас це дає багату поживу для роздумів.
Люди, що творять зло масштабах планети — крихкі. І червоні доріжки, дифірамби і поклони недалеких президентів зараз не врятують їх потім.
Це моє читання вихідних.
А що у вас?
@BagnenkoText
