Світ зламався. Голова кругом від втрат. Мене рятує лише творчість.

Коли кожен місяць хорониш товариша — голова кругом іде від втрат.
Вже просто не відчуваєш де реальність, де нереальність
Стільки негідних людей навколо.
А вмирають світлі люди.
Нема їх такої кількості в житті моєму.
Ти живеш життя. А потім починаєш відрізати по частинам.
Ми як брати, розуміли і відчували одне одного.
Розмовляєш з людиною. І відчуваєш спокій.

***
До війни я був веселий
Веселі компанії.
Все змінилось. Після бойових З 2022 року служу.
В вересні вже відбивати штурми.
8 вересня. Зміни бачу в собі
Тривожність
Постійні кошмари. Побратими, які сняться.
Виїхали на позиції. З 10 я один остався в живих.
Дуже важко з цим.
5 побратимів на очах загинули.
На позиціях всіх розкидало.
Попало так, що ми були на одній позиції разом.
Сам виходив з позицій.
До точки евакуації 3 години
Був контужений. В цьому стані важче йти.
Але дійшов.
***
Саме більше був на позиціях 91 день.
Думав вже нема шансів вижити.
Так сильні штурми були.
Після того і почалась дуже сильна тривога.
Іноді вночі прокидаюсь і не знаю хто я в де я є.
Просто лежу хвилин 5-7 і згадую, хто я.
Рік тому востаннє був ну позиціях.
І ця напруга не зменшується.

***
Що дратує: Агресія, спогади про втрати побратимів, бісить неефективне управління.
Я відмовляюсь сприймати це. Катастрофа.
Не хочуть вчитись. Управляти.
Був в різних видах військ
Є з чим порівнювати.
Ми втрачаємо людей, на жаль.
Арт терапія допомагає. Це єдине що допмагає
Малюю комікси
Роблю пародію на командирів і полковників. Чисто для себе, але стає легше.

***

Багато людей живуть по принципу
“Не заважай жити” і “Іди зі своєю війною”.

Мене рятують лише творчість
Малюю трампа, європейських лідерів, командирів деяких.
Де вони посміховисько. Повними ідіотами виставляю їх.
І це допомагає. Це єдине.
Я ніколи таким не займався.
Раптом рука стала по-іншому ходить.

На жаль, зараз люди стали чіплятись за свою карʼєру.
Раніше — результат і перемога в битві.
А зараз — посади.

***

Я себе не бачу в майбутньому зовсім.
Я був успішний бізнесмен.
А зараз не хочеться нічого
За 3.5 роки — 15 днів в отпуску був. Як ви думаєте, це ок?
Я себе ніде не бачу. Можу списатись. І не хочу думати про це.
Бізнеса немає. І бажання вже немає починати
Страху немає.
І інстинкт самозбереження відбитий.
Я як білробот. Сказали щробити. Я йду.

***
Доволі комфортно почуваю себе сам в 4 стінах.
За кермом авто чудово почуваю себе.
Включив музичку яку-небудь. Та й їдеш собі. А коли повна тиша — насторожений.
Сектора постійно проглядаю.

***
В тилу все банально.
У всіх якісь проблеми із-за дрібниць. всі щось відмічають..
Там людей хоронять. Каждий день. Пачками.
В 22 році коли їхав — я знав за що я їхав.
Зараз нема розуміння за що воюю.

***
Яка подія найболючіша?
Несправедливість, не подія. Хлопці зайшли на позицію. Стрілкові бої були.
Хлопець. Термінатор. Пробув на позиції 42 дні.
26 ** завалив.
13 дронів збит з автомату.
Людина яка тирила соляру — дають нагороду.
А той, хто реально воював — нічого.
Ця несправедливість. Абсолютна несправедливість у всьому.
Світ зламався.

***
Думки військових - це рубрика, де я розміщую шматочки бесід без імен і деталей, щоб просто показати про що живуть і думають військові. я працюю клінічним психологом в центрі ментального здоров’я (шпиталі для військових) і моя мета - щоб прірва між військовими і цивільними зменшувалась і ми, цивільні могли краще розуміти військових. Інформація почищена, прибрана обсценна лексика, локації і дати, залишаються тільки думки.
Також важливо відмітити, що кожна історія розміщається з дозволу.

Якщо хочете підтримати роботу для хлопців - закупку ліків, книг, необхідного - то ось постійна банка:
��Посилання
https://send.monobank.ua/jar/6ScUbedaAP
Якщо це корисно — поставте ❤️
І дякую всім за підтримку, донати, репости, коментарі.
#ДумкиВійськових
@BagnenkoPsy