Самотність. Несправедливість. Сни і побратими. Кричу вночі. Війна поділила. Військовий говорить

***
Мучить спогад про побратима на позиціях. Триста. Я тягнув.
Я його підіймаю. А він впирається. І каже: “Не піду і все”
Чує вибухи і боїться. 
У мене в голові цей голос: не піду і все. 
Дуже давить. Уривками сниться. 
Я його оставляю і йду. 
***
Все те, що раніше приносило задоволення — не приносить радості.
Мені нецікаво абсолютно
Не сплю. 15-20 хвилин
Постійно прокидаюсь.
Постійно 2 сна на повторі. 
Пустота всередині. За хлопців. 
Наче вмер, але чомусь не помер. 
***
Іноді просто сльози течуть. Згадую. І течуть. 
Яка подія найболючіша?
Хлопці зайшли на позицію. Стрілкові бої були. 
Несправедливість. Командування каже іти вперед.
Побратим. Пробув на позиції 42 дні. 
26 р*саків завалив. 
13 дронів збит з автомату. і нічого.
Людина яка тирила соляру — дають золотого хреста. 
А той, хто реально воював — нічого. 
Ця несправедливість. Абсолютна несправедливість у всьому. 
Світ зламався. 
***
У мене постійно відчуття самотності.
Не бачу майбутнього. Не думаю про нього взагалі. 
Хочеться купити мотоцикл і просто їхати вперед. 
Постійно моніторю ситуацію. Очікую на небезпеку. 
Сідаю всюди так, щоб контролювати периметр. 

***
Бачу один і той самий сон. 
Страшний. І він на повторі.
Скоро весь ютуб переслухаю.
Тоді є шанс що я засну. 
Мільйон думок. 

***
Намагаюсь менше балакать з гражданскими.
Бо вони потім починають багато розказувать зайвого.
Війна поділила людей на хороших і поганих.

Ми нікому не потрібні.
Візьміть любу людину, яка лікується.
Ти коли з військовими — то хоча б на одній хвилі.
Не гражданські.

У мене вся родня — служить. Всі, хто є.
Брат пропав без вісти.
Рік просидів вдома.
Обіда на все.
Несправедливість розʼїдає зсередини.
Був в Києві.
Везли 200.
Кортеж везе.
Ніхто не став навіть.
Це така неповага.
Люди зажрались.

Тепер здоровʼя не те.
Думаю, скільки ще протягну.

***
Злість бере сильна.
Невропатолог. Молода дівчина.
Подивилась на документи, на мене і каже: «у меня спина болит сильнее чем у тебя».
Я ледве стримався. 
У меня уже картинка, як я душу ее. 
Бо я не розумію, навіщо вона це каже. Я ж знаю, як спина болить.
Я сдерживаюсь как могу. Но в последнее время меня начинает рвать. 

**
Жінка каже, що кричу вночі
Руки трусяться
Ноги трусяться
Страх
Тривога
Боюсь і не знаю, що відбуваться.
Не можу зосередитись. Налякався.
Коли обстрілювали
Згадую крики. Лужі крові. Бачу картинки.

***
Тільки з дружиною спілкуюсь. Але зараз виникли непорозуміння. 
Попросила щоб я пішов до сестри пожити. Бо вона мене не впізнає.
Переживаю тепер. 
Дзвоню, прошу, щоб повернувся. 
Каже мені: «Роби шось». Не знаю, що робити, як бути: 
Може пройде.

***
Щоб поїхати сюди в лікарню — треба піти було на позицію. Це була умова командування.
***
Поговорив з вами. Трохи легше стало.
Бо коли тримаєш в собі — це ніби консервуєш все. 

***
Мене дуже заспокоює — коли спілкуюсь з дружиною.
Це дуже підтримує.
І з дітьми.
Старшій 30, меншій 28.

***
Я вже по очам бачу військового.
Глянув — і розумію, що чувак був в звездорезе
Люблю одягати окуляри. Бо і мене одразу викупають. 
Були от нещодавно по гражданке, купляли одяг. Хлопець підійшов і каже: “Братан ти откуда. Заметно, шо був в інтересних місцях.”

***
Думки військових - це рубрика, де я розміщую шматочки бесід без імен і деталей, щоб просто показати про що живуть і думають військові.
Моя мета - щоб прірва між військовими і цивільними зменшувалась і ми, цивільні могли краще розуміти військових. Інформація почищена, прибрана обсценна лексика, локації і дати, залишаються тільки думки. Також важливо відмітити, що кожна історія розміщається з дозволу. 
Якщо хочете підтримати роботу для хлопців - закупку ліків, книг, необхідного - то ось постійна банка:
Посилання
https://send.monobank.ua/jar/6ScUbedaAP
Якщо це корисно — поставте ❤️ вбо зробіть репост. І дякую кожному за підтримку, донати, репости, коментарі.
#ДумкиВійськових
@BagnenkoPsy