П’єр Кюрі до Марі Склодовської
(10 серпня 1894 року)

Ніщо не може задовольнити мене більше, ніж звісточка від Вас. Перспектива жити два місяці, нічого не знаючи про вас, для мене зовсім нестерпна. Ваша маленька записка більш ніж бажана.

Сподіваюсь, Ви надихаєтесь свіжим повітрям і повернетесь до нас у жовтні. Щодо мене, то я нікуди не поїду. Залишусь в селі, тут я проводжу цілий день перед відчиненим вікном або в садку.

Ми обіцяли одне одному – чи не так? – принаймні бути близькими друзями. Аби ж Ви не передумали! Бо ж нема таких обіцянок, які пов’язують навіки; наші почуття не підкоряються зусиллям волі. Як було би прекрасно (про це я не наважуюсь навіть думати) разом пройти по життю, мріючи: Ваша патріотична мрія, наша гуманітарна мрія і наша наукова мрія.

[…] Ми вирішили, що станемо друзями, але якщо Ви поїдете з Франції через рік, це буде занадто платонічна дружба, дружба двох створінь, які ніколи більше не побачать одне одного. Не краще би Вам залишитися зі мною? Я знаю, ця тема Вас засмучує, Ви не хочете обговорювати її знову й знову. Тож порушуючи цю тему, почуваюсь недостойним Вас.

Я хотів попросити дозволу випадково зустрітися з Вами у Фрайбурзі. Але ви залишаєтесь там, якщо я не помиляюсь, лише на один день. І цього дня, звісно, ви належатимете нашим друзям Ковальські.

Вірте мені, відданий Вам
П’єр Кюрі

#листи
@LettersAndQuotes